Серія книг: «Історії українських воїнів»

Автор За редакцією Валентина Буряченка

Побратими
Держслужбовці, робітники, вантажники, учителі, фермери… Усі вони різні. І, можливо, ніколи б не зустрілися в цьому житті, не одягли б однострій, не спали б в одному бліндажі, не їли б з одного казанка, не стали б побратимами, якщо б не поклик Батьківщини, над якою нависла біда. Вони залишили свої сім’ї та справи. Вони єдині у своєму прагненні захистити Україну, а значить – мобілізовані бути сильними, мобілізовані бути патріотами, мобілізовані бути героями...

Відчайдухи
Ризикуючи життям щомиті, вони боронять Україну, жінок, дітей, стариків і вважають це своїм святим обов’язком. Вони мають те, чого не купиш у російських воєнторгах, – патріотизм і хоробрість. Усіх їх, оборонців землі української, різних за віком, політичними уподобаннями, професіями та соціальним станом, об’єднала любов до Батьківщини. Про відважних і завзятих чоловіків – наша розповідь.

Наші
…У годину, коли люди, які живуть із тобою в одній країні та яких ти вважаєш рідними по землі і по крові, під впливом російської пропаганди та виконуючи російські накази, раптово починають стріляти тобі в спину, коли координують вогонь бойовиків у хату свого сусіда, коли лінія окопів пролягає не в родючих українських ґрунтах, а в душах і головах українців – слово «НАШІ» набуває особливого значення. Український воїн, як поводир позбавлених бачити реальність, радить: «Заплющ очі – дивись серцем!» Дивись, для кого Україна – це полігон, а для кого – земля рідна. Хто маскує в дитячій іграшці вибухівку, а хто розміновує будинки й цілі квартали та території. Хто використовує народ Донбасу як живий щит, а хто заради нього йде на смерть, рятуючи дорослих і дітей.

Пророцтво Жанни
На кинуті їм в обличчя слова: «Жінкам не місце на війні» вони з особливою наполегливістю копатимуть два окопи замість одного, намотавши бинти на криваві мозолі. Випереджаючи хлопців на полігонах, лягатимуть під танки, набиватимуть синці, плестимуть маскхалати та сітки, виноситимуть з-під обстрілу поранених, іноді плакатимуть від болю і розпачу, та тільки тихцем, щоб ніхто не бачив, і тут же, витерши сльози, ставатимуть ще сильнішими, витривалішими, непереможеними. Кидаючи виклик війні, вони вітають життя!